Кам’яні статуї: таємничі сховища душ

Одним із чудес нашого району можна вважати кам’яні статуї або як їх іще називають «кам’яні баби», «ідоли», «боввани». Раніше було їх багато в степах України і на Пологівщині також. Нині не зустрінеш цих кам’яних скульптур серед степу. Більшість із них давно переміщені до музейних установ, деякі зруйновані, вивезені чи використані не за призначенням.

На подвір’ї комунальної установи «Пологівський районний краєзнавчий музей» можна побачити визначну колекцію цих «вартових тисячоліть», що в різні роки були дбайливо зібрані разом. Кожна – різна, не схожа одна на одну. Є серед них і зовсім унікальна – заввишки всього 69 см. Таких в Україні лише три, четверта – в Пологівському районному краєзнавчому музеї. Всі вони – безцінне надбання історико-культурної спадщини нашого краю.

Поява кам’яних статуй, які зберігаються в музеї, датується Х-ХІ ст. н.е. і оповита легендами та таємничістю. Науковці вважають, що статуї – це кам’яні ідоли, яким поклонялися язичницькі племена, зображення воїнів чи вождів племен. Певний час вони були дороговказами для мандрівників, чумаків, козаків, які подорожували безкрайніми південними степами, допомагали їм зорієнтуватися і не збитися зі свого шляху.

За гіпотезою авторів культурно-просвітницького проекту «Спадщина предків» кам’яні баби мали життєстверджуючий характер. Сама ж назва «баба» тлумачиться зі санскриту й означає «душа», «предок», «батько», «старійшина». Статуї мали приносити успіх, добробут, родючість, тому стояли на святилищах, де були кам’яні вівтарі і приносилися пожертви. Пращури вірили в безсмертя душі та реінкарнацію. Тому кам’яні статуї вважалися вмістилищем душ предків. Після народження нового члена роду душа переселялася в немовля, а кам’яну статую розбивали і нерідко ховали як людину.

Ще одна з легенд переповідає, що кам’яні статуї колись були людьми, вродливими, розумними, досконалими. Мали вони і багатство, і здоров’я, і силу долати ворогів. Але від досконалості своєї стали вони пихатими та зарозумілими і сказали: «Ми все маємо, ми все вміємо. І навіть якби не було сонця, ми б самі освітили землю!». Почуло Сонце ті образливі слова і вирішило покарати людей: перетворило їх на камінь і розкидало степами, щоби довіку страждали вони від самотності та без дії. Так і стоять вони поодиноко до цього часу, згадуючи про свою минулу велич.